Про бичка-нечисту силу
Демонологічна розповідь Чернігівщини

У нас такий порядок: як помре людина, то читачка читає Боже слово. То вона багато по людях читала. Жила сама і нічого не боялася. От якось сидять люди, вечеряють, а з ними читачка. Вони й питають:

— Скажіть, бабо, чи справді є нечиста сила?

А вона й каже:

— Я вже стільки прожила на світі і сорок років читаю по людях і нічого не бачила, не чула. Нічого й не боюся.

Отак вона одвітила. От люди й вирішили, що раз вона стільки прожила і ночами проходила та й нічого не боїться, то й нема чого боятися.

Коли ж ідуть багато жінок, а з ними й читачка. Зайшли вони далеко до обриву та й попросили читачку там переночувати. Та погодилася і залишилася.

Коли дивиться біжить бичок і прямо на неї. «А вступлюся я за

вербочку»- подумала читачка. Стала і стоїть. Та й каже до бичка:

— Дак ми тебе споминали, а ти вже й прибіг.

Бичок нічого не каже, тільки тупцює поруч. А вона вже й боїться йти. А тоді думає: «Буде, що буде. Йду!». Одійшла вона, а бичок лобом постукав у ту вербу, де вона стояла та й погнався за нею трохи. А тоді залупив хвоста і побіг назад.

Прийшла додому, замкнулася та й лягла спати. Думає собі: «Годі мені валасаться по світу, хоч би й убив мене, то що».

Більше ніхто не з’являвся їй. А той бичок прийшов, щоб довести, що є таки на світі нечиста сила.