Про доброго домовика
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Мій батько розповідав, що коли він був молодим, то кожного літа пас хазяйські коні. І одного разу його в полі захопила ніч. Звідкись надійшла хмара і почав лити сильний дощ, почалась блискавка. Батько злякався й заплакав. Коні порозходилися у різні боки, він намагався зігнати їх докупи.

В момент, коли дуже блиснуло, він побачив, що поміж кіньми ходить якийсь високий у шкіряному плащі і шапці чоловік. Батько відразу перестав плакати і подумав, що це ходить сам домовик, бо вони люблять дуже коней. Він подумав, що правду люди кажуть: коли у кого добра душа, то домовик може йому показатись. А коли людина у горі, то він може допомогти, розрадити. А коли людина зла, то домовик ніколи не з’явиться.

Коли дощ затих, то батько побачив, що коні всі стоять прикупі, ніби нічого не було. Помолившись богу, він подумки подякував домовикові за допомогу.