Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські оповідання

Про домовичка
Демонологічна розповідь Чернігівщини

Давно це діялось. Дід мій ще молодий був, тільки рік, як оженився. Одділився од батька, свою хату поставив. Живуть вони, Богу дякують і все йде до ладу.

Якось восени пішов молодий хазяїн до кума. Ну, а воно звісно як буває: ішов на хвилину — потратив годину. Слово за слово, дивись, а там й ніч. Попрощався, вийшов на вулицю. Місячно, зоряно, гарно, тихо, тільки вряди-годи обізветься десь далеко самотній собака.

Іде чоловік, а тут де не візьмись котик сіренький. Забіжить наперед, через голову перекинеться і знову стрімголов вперед. Дивився чоловік на нього, дивився і наче щось найшло на нього. Узяв ломаку та й пожбурив у кота. Котик нявкнув пронизливо і щез. Ураз звіяв вітер, посипав сніг. Злякався чоловік і нумо бігти. Біжить, біжить, а до хати не втрапить. Вже як розвидніло, додивився, що у власному садку блудить. Перехрестився тричі, сплюнув через ліве плече й повернувся додому. Зайшов до світлиці, а жінка давай його лаяти:

— Де це тебе чорти носили?

— Таки й справді чорти, — сказав чоловік та й розповів про свою пригоду.

— Брешеш, сучий сину! Який вітер, яка метелиця? Всю ніч місяць світив і тихо було.

Так молоді вперше посварилися. А на другу ніч, тільки-но вклалися спати, а по стелі хтось ходить, ногами човгає. На якусь мить замовкне, а тоді далі гупає. Набрався чоловік сміливості, узяв лампу і поліз на горище. Присвітив — нема нікого. Тільки спустився на долівку — знову ходить. Чоловік знову на горище і знов нема нікого.

І так щоночі. Звелися молоді без сну, ледве ноги волочать. З рук усе валиться, ніде порядку нема, кабанчик захворів, овечка здохла. Напоумили чоловіка до батюшки піти. Той вислухав чоловікове горе та й каже:

— А чи не пригадуєш ти, коли це все почалося? Може, трапилося щось напередодні, зустрів ти когось чи полаявся з кимсь?

— Ніби нічого такого не було, — задумався чоловік. — Хоча, було…

І розказав про котика.

— Ех, ти, — вилаяв чоловіка священик, — той котик — то твій домовий. А біг перед тобою граючись, бо тішився господарем. А ти йому отак віддячив. Треба тобі з ним помиритися. Але я в цьому не порадник, шукай людей знаючих.

З цим і пішов чоловік додому. Через кілька днів порадили йому звернутися до старої-престарої баби. Вона жила на краю села, біля болота. Узяв чоловік кусень сала, шмат вибіленого полотна і пішов до баби з поклоном. Не встиг і поріг переступити, а вона йому:

— Ех, знатимеш тепер, на кого руку піднімати. Слухай, що треба робити. До схід сонця витягни з криниці води, новий гребінець кинь у відро і постав у сінях. Через три дні у відрі з’явиться волосинка домового. Візьми ту волосинку, потри, він і з’явиться. Тільки не знаю, чи простить він тобі, сильно ти його потовк. Але спробуй і знай, що домові понад усе люблять лестощі і похвалу. Не шкодуй йому теплого слова, може й змилостивиться.

Вислухав чоловік цю мову, подякував бабі і рушив додому. Хоч і знав, як горя позбутися, та камінь з душі не спадав. Якою буде та зустріч? Чи захоче домовий говорити з ним? А як захоче, то як до нього звернутися? Тут і з людиною не завжди спільну мову знаходиш, а це така істота.

Та чоловік був не з плохого десятка, зробив, як баба навчила. На третю ніч з’явився йому домовий-дідок, голий, сивий увесь, лається, бурчить:

— Чого кликав? Знову битися будеш?

Чоловік бух йому в ноги. Так і так, мовляв, простіть паночку. А домовик ні в яку.

— Я тобі, — кричить, — все господарство зведу, а тоді й сам з подвір’я зійду! А за мною і ти в старці підеш.

Чоловік плаче:

— Змилуйтеся!

А домовик йому свої синці показує.

— А ти думав про милосердя, коли на мене палицею замахувався?

Так і не помирилися вони тієї ночі. Наступної викликає чоловік домовика та ще дужче просить. Домовик лається та бурчить. Як уже бідолаха просив, один Бог знає, але на третю ніч зговорилися вони і мирову уклали.

З того часу чоловік жодного діла не починав, з домовиком не порадившись. Бо той, кого домовик не любить, ніколи щасливим не буде.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

4. Про домовика. Записано в Обмачеві Бахмацького району від Онопи Ганни Степанівни (1925) 2008 року.