Про лісну
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Казала мені тета, що як робила в Румунії, розказували їй люди таке. У одного чоловіка був хлопець і полюбив собі дівчину, яку його батьки не любили. Сказали йому: «Ти з цею дічиною не оженишся. Ми не позволимо». І він нічого не казав їм, а то побачить черевики і буде вбуватися. А хлопцеви сказати, щоби він нічого не казав їй, як вона прийде.

Вона прийшла і почала вбувати ногу. Не годна була вбутися. Прийшла хлопцева мама, імила її і присилила на вуйму під піч. А вона зачала ся просити, аби її пустили. Вони їй сказали:

— Ми тебе не пустимо, хіба скажеш нам, звідки ти.

— Я не скажу, звідки я, лиш скажу таке. Якщо ви мене ухрестите в церкві, дасте мені ім’я, то я буду вашою невісткою і буду жити, як ви. А інакше ні. І я буду все робити. Але би ти, чоловіче, ніколи мене не запитав, чого я сумна або весела, чого я плачу або сміюся. Бо як ти мене запитаєш, то я не буду жити.

І так вони зробили. Охрестили її і жили довгий час. Були в них уже діти, все було файно. І ось прийшов час, померла в него мама. А вона дуже плакала. І чоловік не питав, чого вона плаче. Прийшов час, помер і тато. Вона так само плаче, так, що не мож дивитися. І він знов нічого її не питав.

Пройшов якийсь час, померла в них і дитина. А вона сміється, співає, тішиться. Чоловік уже цему не годен був витримати. Подумав він: «Най умирає й вона, а я мушу запитати». І каже їй:

— Жінко, як померла моя мама і помер мій тато, то ти плакала, а померла наша рідна дитина, ти смієшся й співаєш. Чому?

А вона сказала:

— Ви тут родилися і нічого не видите. А я все вижу, бо я родилася в повітрі. Як тато вмер, то чорти дзуґали його тіло з кожного боку ґральми, не дали тілови спокійно полежати. Тому я й плакала. Таке ж було й з мамою. А як померла моя дитинка, то коло неї з усіх боків ангели бігали з квітами, з усякою радістю. А тепер, коли я тобі це сказала, роби трунву й на мене. І поховаєш мене разом з дитиною.

І впала й померла.