Про літаючу свиню
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

— Бабусю! Правда, що ви бачили літаючу свиню ?

— А бий його сила Божа ! Тож такому було случитися!

— Розкажіть, як воно було.

— Ця оказія случилася, коли я дівувала Літом собиралися ми на вигоні почті день у день. Вигон знаходився ближче до нашої сторони, та приходили туди гулять і тогобіцькі парубки.

Раз перед неділею довго загулялися, йшло вже, видать, до півночі. В неділю, пригадую, мався бути якийсь великий празник, то й гуляли довго. Вже собиралися по домах, аж чуємо, кричить щось да не своїм голосом.

Коли ось біжить воно по вулиці і прямо до нас. В усіх душа пішла до п’ят .Придивилися, а то Микола тогобіцький, тіки якогось наче клунка на спині таскає. А парубок кричить, прямо з себе виходить, та все руками махає, щось хоче сказать, та не має мочі. Підскочили до нього, пригледілися, а в Миколи на плечах порося пропавше лежить. Хлопці помогли освободитися від напасті, откинули те порося в сторону. Стали розпитувать, що приключилося. Як парубок дійшов тями, то повідав про оказію.

— Йду берегом, бачу, що вже припізнюють до вигону, то давай бігти. Коли чуствую, так як ніби то за мною слідом щось біжить .Оглянувся — немає нікого. А самому якось млосно стало, в середині все звело .Аж зверху щось холодне як гепне на спину — в очах.

Доки Микола все розповідав, потемніло, а порося десь щезло. Що воно таке було-ніхто не втямив.