Про стару матір і поганого сина
Народне оповідання Бойківщини
Мала жінка одного сина. Пішов він у армію і багато років не вертав додому. А якийсь чоловік підійшов до бабці і розказав, де він його стрічав. Бабця зібралася, поїхала і віднайшла його. Стрінула, а він сказав, що їде на заробітки.
— Ви вертайте додому, бо я тут у гуртожитку живу. Якщо ви не маєте грошей на дорогу, я вам даю п’ятдесят рублів, і їдьте додому.
Мама зачала дуже плакати.
— Я тебе, дитинко, ледве відшукала, а ти мене відправляєш. Я вже не годна.
— Ви не маєте де коло мене бути. Я сам у гуртожитку живу. Вернулася бабця на вокзал, сіла на лавку і стала дуже плакати.
Підійшла молода жінка, сіла коло неї та й питає:
— Чого ви, бабцю, плачете? Вона розказує:
— Мала я одного сина. Пішов у армію і до сих пір не вертає додому.
— А як вашого сина звати? — питає та жінка. — І як по фамілії. Бабця розказала. Та й каже та жінка:
— Бабцю, зайдіть до мене. Відпочинете в мене.
І забрала бабцю до свого дому. Дала поїсти і положила бабцю в ліжко спати.
— А я йду варити їсти, бо зараз чоловік прийде з роботи. Та жінка мала малу дитину.
Приходить чоловік, жінка закрила бабцю в другі хаті, бабця спить. Він поїв. Тоді вона каже:
— Знеси мені до хати сокиру.
— Нащо тобі сокири?
— Мені її дуже треба в хаті.
Він вніс сокиру. Вона поклала на лавку дитину.
— Відрубуй дитині голову.
— Що ти таке говориш? Що ти, з розуму зійшла чи що? Що ти? А вона каже до него:
— Як цей синок виросте, то не буде признаватися, що маму має? А він каже:
— Де ж ти таке стрічала, щоби син не признавався, що маму має? Вона відчиняє двері і каже:
— А то чия мама? Що ж ти за син, що ти стару маму стрінув і сказав, що ти в гуртожитку жиєш? Добре, що я маму стрінула і забрала сюди.
А він став, і дуже йому зробилося стидно, що він від матері відписався.
— Скільки ми раз були б поїхали до мами. І були б забрали її до себе. А ти не признався за свою маму. Так і твій син виросте і не буде признаватися, що я його мама.
І вже вони бабцю не пустили від себе. Вже бабця була коло них.