Про хату на перехресті
Демонологічна розповідь Чернігівщини

Колгосп не повірив, що хату на перехресті не можна будувати. Казали:

— Оце коли контору построїмо, то нічого не буде. Там будуть люди без кінця ходити, приходити, відходити. Це не житлова хата.

Побудували контору у Шукшині. Старі діди і баби виходили та казали:

— Не будуйте тут контори, лихе це місце. Тут колись кладовище було, а на ньому повішеники і потопленики. Та й на перехресті недобре щось будувати, навіть сарай.

Контора та трохи постояла, була така гарна, нова. Та й нічого такого не траплялося. А тоді начальники почали між собою говорити:

— Чого це наша контора стоїть тут на перехресті? Давай ми її в центрі поставимо. Усі колгоспники будуть приходити.

Взяли ту контору і знесли. Один тракторист, який проробив двадцять п’ять літ на тракторі, мав жінку та сина, на місці тої контори побудував хату. «Чи я буду жити, чи син буде»- думає.

Пожили вони в тій хаті з півроку, а тоді й кажуть що жити там не можна. Як тільки вечір приходить, так щось і починає співати, танцювати, скакати, і так до ранку.

— Не будемо, — кажуть, — тут жити.

Так ту хату й рознесли, розтаскали. А тракторист побудував другу хату вже в іншому місці, з усього нового.

Тож не треба будувати хати на перехресті, та ще й коли кладовище там було. Як будувати, то на гарному місці, ще й посвятити.