Про чорні людські гріхи
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це літом, десь під Харковом. Пішли невістка і зовиця на базар. Зовиця візьми та й похвались, скільки в неї грошей багато. А невістка й позаздрила та й рішилась на великий непростимий гріх. По дорозі відняла вона у зовиці гроші, а саму спихнула у велику яму, куди з якогось великого заводу збігали всякі відходи. Як ні в чому не бувало, пішла невістка на базар, скупилась добре та й повернулась додому. А як спитали її, де ж зовиця, сказала, що розійшлись вони на базарі. Вона її чекала, чекала та й пішла сама назад, а де та вештається, їй невідомо.

Але це ще не кінець історії. Мабуть, бог так дав, що біля тої ями, куди невістка спихнула зовицю, зупинилась бричка. Люди одні поверталися з базару, та й щось там у бричці поламалося. Нагнувся візник бричку справляти, аж чує, хтось кричить чи стогне. Підійшли усі, хто їхав по дорозі, до ями і побачили там жінку.

Зняв візник віжки, прив’язав до них палку та й подав униз жінці. Вона схватилась за палку, потягли її та й витягли нещасну, а разом з нею витяглась сила вужів і п’явок, що присмоктались до неї. Жінка була зовсім слабка. Її стали розпитувать, що ж сталося. Вона тільки сказала, хто її вкинув, і знепритомніла. Відвезли її в лікарню, там вона через день і померла, бо вужі і п’явки висмоктали з неї кров.

А невістку забрала міліція, посадили її, не змогла вона уникнути суду людського і Божого.