Пусти, Насте
Демонологічна розповідь Гуцульщини
Колись жив у Нижнім Березові Антон Кравець. Жінка його звалася Настя. Як поженилися вони, побудував він хату на Пастушаку. Коли клали хату, прийшлося зрубати яблінку, і не знали вони, що на тій яблінці був колись повішеник. З часом у них народилася дитина. І почав ходити Антось до корчми.
Одного разу вночі жінка спала з дівчиною на печи, чує — іде її чоловік та й співає. Прийшов до вікна, постукав і грубим голосом сказав:
— Пусти, Насте!
Жінка скочила з печі, відкрила двері, покликала, але надворі нікого не було. Покликала ще раз і ще раз — ніхто не відзивався. Замкнула вона двері і знов вилізла на піч. Не встигла приклонитися до печі, як раптом знов чує свого чоловіка голос:
— Пусти, Насте!
Жінка встала, йде надвір. Знов ніхто не йде.
— Чо’ ти не йдеш? Я вже студена стою, а ти не йдеш до хати. Широко відкрила двері надвір і крикнула:
— Ходи!
Знов нікого нема. Вона вернулась до хати і знов вилізла на піч. Полежала трохи — знов чути голос її чоловіка.
— Пусти, Насте, бо сам пущуся! Жінка плаче:
— Лишіть мене, люди, що я вам винна?! Лишіть мене геть!
Вона думає, що люди її пужають. Раптом чує — самі двері відкриваються. Розігнувся замок. Чує, закрилися двері і хтось замикає їх знов. Чує, відкриваються хатні двері. Закрилися двері, хтось у полиці мисками тарабанить. Потім виліз хтось на лаву і пішов нею. Перейшов з тої лави на застільну лаву, потім на ліжко. Як ішов попід образи, нагинався. Став ногою на припічок і впхав Насті у волосся кігті. І сказав грубим голосом:
— А пустиш?
Через якусь секунду чи дві забрав руки і пішов лавками назад: по припічку, по застільній лаві, по другій лаві, у двері й надвір. Жінці здавалося, що пройшло вже багато часу. І знов почула вона спів свого чоловіка. Він ніби йшов з гори додому. Підійшов до хати, так само притулився до вікна.
— Пусти, Насте!
Вона з плачем і з криком злізла з печи.
— Шлях би тебе трафив, сякий-такий!
Відкрила вона двері — знов нікого нема. Жінка в страху вертається до хати, і навіть двері не закрила за собою. Пригадала, що треба би засвітити казанець. Підійшла до комина пошукати сірника, і раптом щось імило її за руки. Вона із страху скричала:
— Господи, благовіщення святе!
І другі свята згадала вона. І то її відпустило. Вона засвітила каганець і до рання не спала. А чоловік прийшов аж рано.