Русалки
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Події відбувалися до 1910-1912 років. У селі Багатому жила сім’я Куликів. Не бідна, але і не занадто багата. Господар мав лише дочок, а тому по господарству йому справитись було дещо скрутно. Особливо це стосувалося коней, яких, починаючи з весни, треба було виганяти в «нічне». Тобто, щоб вони паслися біля річки, відпочивали вночі, бо вся ж робота виконувалась на конях.
Збирались гуртом декілька сімей, хлопчаки купали коней, напували їх, а потім триножили (тобто зв’язували передні ноги) і відпускали коней пастися, а самі сідали біля вогнища. Варили кашу і розповідали один одному небилиці. І от Куликівська Марійка (1900 р. н.). Маючи 10-12 років, мусила іти пасти коней.
А був теплий і місячний липень. Пасовисько знаходилось на Заливних луках, там, де зараз починається дубовий ліс. Повноводна річка Оріль там робила поворот, а далі був піщаний береги. Це місце в народі й досі називають «тирло», бо вдень там відпочивали, паслись, пил воду корови, а вночі коні.
І от зібралось їх, дітей 10-15 років, вісім чоловік. І дізналась Марійка, що розпочинаються найкращі дні для «нічого». Бо в інші ночі табунам коней часто загрожували вовки, яких тут водилось багато. Вони нападали на коней. У цьому випадку коні створювали коло, в яке заганяли лошат, а самі задніми ногами відбивались.
А чому ж наступали найкращі дні? Тому що в ці дні виходили русалки водити хороводи. І правда, лиш почав насуватися на луки туман і виходити місяць, в тім місці, де було «тирло», почали з’являтися прозорі тіні. У цих тінях можна було розгледіти дівочі постаті, довге волосся.
Ніяких звуків, тиша, лише коники цвірчать. І от ці постаті ніби бралися за руки і водиш хороводи під нечутну мелодію. Було страшно, але незвичайно і цікаво. Потім три головні русалки заходили в річку, а інші за ними. Нікого і ніколи не чіпали, але були, немов охоронцями, бо ніхто в ці ночі не полював на тварин, Все засинало після їхнього хороводу. І подібне Марійка бачила не один раз і не один рік. І це все відбувалося біля нашої річки Орільки.