Сватання

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Розказала мені моя баба, як приходив її сватать парубок. От прийшов той парубок у шинелі у двір, а дід (бабин батько) як крикне:

— Ану геть із двору!

Це йому не понравилось, що він у шинелі був. Та коли тікав через кущі калини (росли на причілку), то загубив картуза. На другий день пішов той парубок позичив піджака і прийшов знов свататися. Дід уже не кричав, а согласився заміж оддати. А то не хотів, щоб жених був воєнним.

А вже коли вийшла заміж, то їй наказували: заміж треба знати: пізно лягти, рано вставати, зовиць не будити, свекрусі годити. Якщо жінка дуже любила свого чоловіка, то його ім’ям сина називала.