Сини
Народне оповідання Поділля

У селі після війни жили дві жінки Ликера та Марія. Чоловіки їх загинули на фронті. В обох були сини. В Ликери Миколка, а в Марії — Петрик.

Важко було вдовам піднімати дітей. З раннього ранку на полі, а ввечері — вся хатня робота. З домашнього господарства майже все йшло на податки в державу. Діти жили впроголодь. Одного ранку Ликера прийшла в справі до Марії і побачила, що та п’є молоко.

— Я молоко все віддаю синові, а ти?

— Я п’ю воду, забілену молоком, а молоко теж залишаю дитині.

Промайнули роки, повиростали сини. Завербувалися на роботу на Донбас. Матері дочекалися синів у відпустку. Микола та Петро приїхали гарно зодягнуті, ще й валізи з речами привезли. Відкрив Микола валізу, виймає і показує матері свій гарний новий костюм, черевики, сорочки, білизну, шкарпетки і навіть капелюх.

— Дивись, мамо, яке все гарне, модне, не те, що в селі. Буду першим парубком.

Петро розпаковує свої речі і каже:

— Мамо, це тобі хустка, а мені — літняк, це тобі спідниця, а мені — сорочка. Це тобі кофта, а мені — светр, а ось, мамо, тобі одеколон, будеш у мене найкраща і пахнути буде від тебе на всю вулицю.

З того часу в селі всі знають, як правильно виховувати дітей, як їх любити.