Слуга на поду
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Василина Лесева служила в Мошка. Та й жиди дуже на ню кричали, аби вона добре доглядала слугу. А той слуга жив десь на поду. Вона зразу не знала, що то є чорт. Одного разу вона мила начиння в сінях та й хотіла винести помите на сохи надвір. А той «слуга» з поду по сходах надолину збіг. Борода така довга, що тягнеться по земли, а ноги тонкі, як у кози. Очі, як ліхтарні, горять, а ніс, як клюка, загнений. Василина так ся перепудила, що зі страху ті всі збанки серед сіней кинула. А він вернувся назад сходами догори. Василина подумала: «Що скажу Мошкови за збанки? Скажу, що я помила, а кугут влетів у сіни та й побив». Сказала вона так. Зачали жиди з нею сваритися. Зайшли потому свята жидівські, якісь кучки. І пішли вони на кілька день молитися. Та й наказали їй, аби вона зварила несолену кулешку

і молоко солодке і нагодувала «слугу нашого на поду». А вона кулешку посолила фест і молоко посолила і понесла на під. Вона ще не злізла на землю, а «слуга» їй вже то в голову кинув. А вона сказала сама до себе: «Отепер я тебе погодую».

На другий ранок вона знов таке саме зробила: посолила кулешу й молоко і знов йому винесла їсти. І знов він їй кинув у голову. А вона сказала:

— Більше не дам їсти, поки жиди не прийдуть.

Прийшли жиди додому, минула година, дві, зачав Мошко з Василиною сваритися:

— Василино, ми тебе так просили. Чого ти йому кулешу посолила та й молоко?

— Я, Мошку, забула, що то не можна солити.

— Ну, один день забула. А другої днини чого ти посолила?

— А за то я другої днини посолила, що він мені в голову кинув. Мошко сказав:

— За то, що мій слуга був голоден, будеш піврік служити задурно. І вона служила, бо не було їй куди піти.