Сусідка-відьма
Демонологічна розповідь Полтавщини

Було це дуже давно. В наших краях водилася всяка нечисть. Може й зараз водиться, не знаю. Бувало, йдеш по лісу з роботи, вчепиться щось тобі за плечі. Велике таке, з лапами, як у собаки. Отак і йдеш, бо таке ж воно сильне, що не подужаєш. Дійдеш до своєї хати, воно відчепиться. Повернешся подивитися, що то було, а його вже немає. Було таке не з одним, а з багатьма людьми.

Одному чоловікові порадили: «Коли дійдеш до хати, схопи його за лапи і тримай, що є сили, не відпускай». Так він і зробив, як радили.

Йде він додому, чує: вчепилося. Йде далі. Як став до хати підходити, схопив за лапи і тримає. Тільки хотів постукати у двері, замість цього «чогось» з’явилася в руках сусідка. Вона виявилася відьмою. Стала стара жінка просити:

— Не кажи, будь ласка, нікому. Не кажи. За це піди купи корову, найгарнішу, яка тільки є. Буде вона давати багато молока, найкращого. Тільки, будь ласка, не кажи нікому.

Чоловік повірив старій жінці. Позичив у родичів гроші, бо в той час була біднота. Пішов на базар, знайшов найстарішу, найгіршу, дуже худу корову та й купив її. Слова сусідки справдилися. Корова давала багато хорошого молока. Жінка цього чоловіка ходила продавати молоко. Через деякий час чоловік віддав борг. А інше продане молоко йшло у прибуток його родині. Вони жили добре.

Через декілька років сусідка-відьма померла. Чоловік відразу зрозумів, чому корова перестала доїтися. Він сказав дружині, що треба продати корову. На що жінка відповіла:

— Навіщо? Вона ж так добре доїлася. Скоро напевно знову буде молоко давати.

Тоді чоловік розповів їй про сусідку-відьму, про те, як спіймав її і про те, що вона обіцяла в обмін на мовчання.

Хочете вірте, хочете — не вірте, та це було насправді.