У Мельниках на торжку
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Гарне і багате вольнокозацьке волосне село Мельники і влітку, і зимою. Помазані маслянкою і підведені червоною глиною, вкриті очеретом і соломою хати рівненькими рядочками вистроїлися вздовж вулиць з городами до річки Кропив’янки та до боліт. А вулиці всі сходилися або до церкви, або на базар, де і було середохрестя. На церковиці стояла дерев’яна церква з куполом. Навпроти церкви — батюшчина хата під залізом з ґанком, а коло неї недалеко жидова лавка. Від церкви дороги ішли так: одна через греблю Кропив’янки на Чеховку, Крутьки, а друга — на Чорнобаївську гору, до стовпової дороги, третя — повз базарище, повз волость на Воронинці. А з базарища та від волості ще улиці розходилися на кутки : Бугаївку, Солонці та під гору,на байрак, на Скородистик.
В Мельниках жили умілі і винахідливі люди. Різні ремесла знали люди: ковальство, бондарювання, шевство, кравецтво, плетіння з лози, майстрування з дерева, пекли бублики і варили цукерки. А найбільше у Мельниках любили торгувати, перепродувати, гендлювати. Мельниківці торгували будь-яким товаром на всіх базарах округи. Найбільше в Мельниках було шабаїв.
А через це в селі було багато заможних людей. Недарма і приказка була: «У Мельники по вареники».
Великим святом не лише для мельниківців було 30 січня — свято Великого Антонія. В цей день у Мельниках був торжок. Щороку надворі був тріскучий мороз, сніг лежав по пояс. Та це не зупиняло людей, по санних дорогах поспішали на торжок.
Жителі з сіл Богодухівка, Канівці, Чорнобай везли продавати зерно, борошно. Побережани з Дубинки, Панського, Чехівки везли продавати солону в діжках рибу, в мішках — сушену. Цигани вели по льоду через Дніпро крадені коні. Все можна було купити на ярмарку: корову, вола, телицю, бичка, коня. На базарних лавках або просто на снігу продавали: олію, мед, молоко, сушені груші та яблука, сушені гриби, пучки калини, соняшникове насіння, горіхи. І різна мануфактура продавалася: крам, платки, сережки, хрестики, дукачі, намиста, кресала, люльки, свистки та інше.
А найбільше свято було для дівок та парубків. Валками йшла молодь на торжок. накидна шаля, з-під кожушанок виглядали вишиті сорочки, спідниці з обручами. На ногах чобітки. Парубки були одягнуті в короткі і довгі кожухи. З-під кожухів виглядали вишиті сорочки, штани з тонкого або грубого сукна. На головах — смушеві шапки, на ногах — ялові чоботи.
Хлопці придивлялися до дівчат, розпитували у людей про дівку, яка сподобалася. Питали про батьків, рід, вміння і вдачу. Починали значити дівчат: на спині писали крейдою хрести. Скільки хрестів парубки поставили дівці, стільки чекати старостів. Адже саме були м’ясниці, пора весіль. Під вечір всі розходилися та роз’їжджалися з торжка з піснями.
І розпочиналося у всіх навколишніх селах сватання...