У птахів не так, як у людей
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив у нашому селі багач Матвій. Господарство його славне було: воли, корови, вівці, свині. А птиці — видимо-невидимо. Мабуть, і рахунку їм не знав. Чоловік він був хазяйновитий, але якийсь відлюдькуватий, недобрий. Кажуть, таким рано чи пізно доведеться розплачуватись за зло. Невідомо й дивно, що до нього у подвір’я щороку прилітали лелеки, будували гніздо та виводили пташенят (кажуть ці птахи «чують» злого й доброго чоловіка).

Однієї весни лелеки довго кружляли над селом і все-таки вибрали його подвір’я (хоча залишки гнізда хазяїн скинув). У Матвія саме почався «падьож» на птицю. Чоловік не знаходив собі місця від злості. А тут, як на диво, у лелек сильний і плідний приплід. Раділи птахи, синів від злості Матвій. Якось в ночі, коли лелеченята мирно спали, притулившись один до одного, він видерся на дерево і скинув їхнє гніздо, пташенят потопив.

Цілий день стукотіли дзьобами батьки-лелеки, потім їх не стало. Надовго.

Та й в Матвія не наладилось, розпалась сім’я, перевелася худоба, птиця. Доживати віка довелося у злиднях і самоті, зате лелеки через кілька років прилетіли й оселилися на другій вулиці, у бідняка-добряка Пилипа. По сьогоднішній день на старій, майже всохлій груші, красується розкішне гніздо. Щовесни оживає воно пташиним клекотом. І добре, що теперішні господарі ставляться до цього спокійно і шанобливо.