☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Хрестопалівка
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

— Дівчинко, а як зветься ця вулиця? —запитала прохожа чужа жінка.

— Вулиця Братів Гончаренків! — із задоволенням відповіла, так як добре знала назву своєї вулиці.

— А значить, Хрестопалівка! — якось ніби з єхидкою промовила незнайомка.

— Побіжу до своєї бабусі та розпитаю, чому люди,здається, зовсім негарно кличуть нашу вулицю.

— Дуже давно це діялося, — розповіла вона, — тоді моя баба ще в дівках була. Село наше зовсігди знаходилося якось в яру. Та й бєдне було. Нігде даже ні посадочки, ні ліска, та й коло самих хатів тіко де то там яка фрукта малася. Нігде було й трісочки на розпал взять. А зима видалась страшною, із морозами крепкими. Народ почав розбирать сажі, повітки, щоби прокурить в хатах. Край нашої гулиці ще й тоді знаходився цвинтар. Хоч там і сторож був, так не можна було вгледіть: крали люди ноччю хрести. Не лякали даже великі штрапи, та шо з бідних було взяти, хіба душу витрясти.

Так за зиму почті всі хрести перетопили. Згодом прилипла назва до нашої вулиці Хрестопалівка.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

14. Хрестопалівка. Записано від Скорик Антоніни Степанівни (1914) Ткаченко Ольгою Петрівною у 2008 році.

Легенди та розповіді записані від Скорик Антоніни Степанівни (1914), жительки села Ташлик Смілянського району Черкаської області, освіта три класи й два коридори, колишня колгоспниця (ланкова). (Таку інформацію про розповідачку дала вчителька школи № 7 в Смілі Ткаченко Ольга Петрівна, особа, не позбавлена гумору. Упорядник вирішив і всі розповіді, і супровідний напис пані Ткаченко зоставити в первозданному вигляді, без жодної правки. І в такій послідовності, як воно було подане. Одні розповіді можна вважати легендами, інші — оповідками. Але вирішено не класифікувати, а подати в такій послідовності, в якій подала розповідачка).