Хрестопалівка
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

— Дівчинко, а як зветься ця вулиця? —запитала прохожа чужа жінка.

— Вулиця Братів Гончаренків! — із задоволенням відповіла, так як добре знала назву своєї вулиці.

— А значить, Хрестопалівка! — якось ніби з єхидкою промовила незнайомка.

— Побіжу до своєї бабусі та розпитаю, чому люди,здається, зовсім негарно кличуть нашу вулицю.

— Дуже давно це діялося, — розповіла вона, — тоді моя баба ще в дівках була. Село наше зовсігди знаходилося якось в яру. Та й бєдне було. Нігде даже ні посадочки, ні ліска, та й коло самих хатів тіко де то там яка фрукта малася. Нігде було й трісочки на розпал взять. А зима видалась страшною, із морозами крепкими. Народ почав розбирать сажі, повітки, щоби прокурить в хатах. Край нашої гулиці ще й тоді знаходився цвинтар. Хоч там і сторож був, так не можна було вгледіть: крали люди ноччю хрести. Не лякали даже великі штрапи, та шо з бідних було взяти, хіба душу витрясти.

Так за зиму почті всі хрести перетопили. Згодом прилипла назва до нашої вулиці Хрестопалівка.