Чарівниця
Демонологічна розповідь Бойківщини

Була жінка. Були у неї чоловік і троє дітей. А тоді був голодовий рік. Чоловік старався, би вижили діти. Сам усе дбав, би діти жили. І помер сам. А в них молока не було, бо корова була тільна. Розтелилася корова. Пішла жінка до хати та й каже: — Ходи, дитинко, зо мною до стайні, бо мені щось маркітно. Сіла вона з дитиною в стайні та й сидить. Слухає, щось попід стайню шелестить, так, якби хто ріску яку тягнув. Вона підхилила двері, а через поріг скочила жабище і прямо корові попід вим’я. А жінка каже:

— Ой, чорт тебе візьме. Ти вже не будеш їсти моє молоко. Взяла рискаль і зачала бити жабу рискалем. Думає: «Тепер я посічу тебе на дрібні куски». Вона жабу рискалем, рискаль відбився, а жаба їй під спідницю і до живота притулилася, така студена. Вона потрясається, жаба впаде та й знов їй під спідницю. І так билися, билися, і не годна вона була жабу забити. Вилаялася по-стародавньому і каже:

— Ти вже не дочекаєш більше людське молоко їсти.

Дитину лишила в стайні, жабу лишила і пішла до хати по відро. Бо вона чула, що як чарівницю в відро зав’язати і повісити її на банти, то вже вона відтам не вийде. Висохне, а не вийде, і вже людиною не буде.

Входить вона до стайні, заперла за собою двері, щоби жаба не вийшла, шукає її, а дитина каже:

— Жаба знов скочила попід корову, попід вим’я. Дивіться, — каже, — оде жаба на стіні.

Жінка перестрашилася і йде до баби, котра була чарівниця. Вона думала, що то прийшла душа чоловіка. І вже не робила нічого тій жабі. Пішла до старої, а двері за собою не заперла. Прийшла під хату і кличе, кличе, і стукає у вікно, стукає: — Нанашко, пустіть!

Вона довго не обзивалася. Нарешті із стогоном:

— Та чого хочеш?

Баба до хати її не пускає, а вона з-під хати повідає їй, яку вона пригоду мала в стайні з жабою, як вона билася з нею. І настрашилася, думала, що то душа чоловікова.

—...Чи не буде мені шкодити тото, що я так з жабою билася?

А та із стогоном каже:

— Іди, йди. Жаби вже нема. А тобі нічого не пошкодило, бо ти з ангелом була.

А то вона з дитиною була. Вона прийшла, а дитина каже:

— Як двері не заперли, а жаба скочила й пішла.

А як на другий день пішла до тої старої (бо то було по сусідстві), то вона вся була позав’язувана. І голова, і груди — ціла пообв’язувана була. Та й каже:

— Падала-м тої ночи з печи та й дуже побилася.

Ще трохи помучилася та баба і вмерла. І все перед смертю говорила:

— Через сусіду мушу вмирати. Все нарікала на тоту сусіду.