Чого заслаб тато
Демонологічна розповідь Бойківщини

Мій тато служив у пана. А пан для всіх слугів мав кухню і там їх годував. І була там кухарка, котра варила їсти, дуже файна дівка. Набіло вбрана була, як звичайно кухарі. Тато ішов з вечорниць до стайні лошакам воду давати. Ніч була дуже місячна і був сильний мороз. Дивиться тато, а на перелазі сидить дівка, обернена до тата плечима. Тота сама кухарка. Тато любив ту кухарку. Тихо підійшов тато ззаду і обіймив її. Обіймив, а в руках ніц нема — пропала дівка.

Прийшов тато домі і повідав свому татови всю ту пригоду. І відразу ляг та й дуже тяжко захворів. Так, що на другий день дідо ходив годувати коні, бо тато вже лежачий був.

І лежав тато сім тижнів, і не міг їсти, і дуже тяжко слабий був. Взяв дідо з тата сорочку і пішов у село Довге до ворожки. Приніс ту сорочку, а ворожка каже:

— Чого-сте так запізно прийшли, аж у сім тижнів? Чо’ ви борше не прийшли? Тяжко буде врятувати його.

І сказала та баба:

— Набери води в річці з дев’ятьох бродів, до схід сонця набери. Вмиєш його тою водою і даш йому трошки тої води напитися. І так дев’ять раз до схід сонця.

Дід то все зробив, і за два тижні тато вже ходив по світі.

І повідала дідови та ворожка, що про такі речі не можна ніколи повідати, як прийдеш домі. І не лягати в ту ніч спати. А мій тато не знав, повів батькови й мамі і ляг спати. Від того й заслаб.