Чому був голод
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Мої рідні і сусіди від природи були мудрими людьми. Я вдячна Богові за те, що виросла серед цих людей, що вони зробили мене людиною свідомою того, що ж було насправді з нами і де та правда.

Уже в 10 років я знала (чому в 10, бо почали ми вивчати предмет „Оповідання з історії СРСР"), хто ж такий Сталін і чому був голод у 33-ому.

Пам’ятаю, прийшла зі школи. У нас у хаті, крім баби і тьоті, дві сусідки сидять. І от я вирішила продемонструвати їм свої знання з історії (а треба правду сказати, цей предмет я знала і любила). Почала я їм розказувати про голод 33-го, про засуху, про щасливе колгоспне життя.

Мої рідні і сусіди слухали, слухали, а тоді одна й каже:

— І хто ж тобі оце все розказав?

— Як хто? — обурилася я, — вчитель та і в підручнику написано, ось читайте.

Дорогі тепер мені люди, взяли з моїх рук підручник, подивилися, бо не всі навіть читати вміли, похитали головами і я почула те, про що тепер розказують на всіх перехрестях...

Мені розказали ці звичайні неграмотні сільські жінки про те, як забирали останнє із дворів, як комуністи знущалися з селян, що не хотіли записуватися у колгосп. Тоді я дізналася, що у коморі зерно пріло, а мої сусіди сім’ями вимирали. А покійний Роман Поміщик (прізвисько) відвозив конячиною мертвих на кладовище. Заїхав до своєї сусідки. Вона мертва, син мертвий, ще один син ледве дихає, а дівчинка (баба Тетяна) ще жива. Повантажив Роман сусідку, її мертвого сина, став вантажити і другого (Єлисеєм звали його), а той говорить:

— Романе, живий я ще...

— Що ж що живий, доки доїдемо, то мертвий будеш, яка різниця, сьогодні чи завтра.

Я знала жінку, мати якої з’їла свою дитину, меншу сестричку тітки Маші, а її за це в тюрму навіки засадили. Я знаю, коли вперше про це дізналася, то дуже плакала і говорила:

— Чому її в тюрму, чому не Сталіна, не тих, хто забирав усе в людей.

Ось такі розмови були під селянськими стріхами, народ не можна обдурити, бо він мудрий. Можливо, тому я не стала членом КПРС, хоча погрожували... Смішні були ці погрози і тому так палко вітала демократичні перетворення, будучи уже дорослою людиною.

От тепер чомусь, дивлячись на цю комедію парламентську, не вірю нікому. Бо як же це так: щоб своєму народові народні ж обранці палиці в колеса вставляли... Це що ж історія повертається назад? Не дай, Боже !