Чому моя баба не вірила в попів
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Вперше „Отче наш» навчила мене моя баба, хрест на себе класти, теж вона мене навчила, добром людям служити — це теж бабина наука. Накосила сіна у 33-ому і віддала його нерідній своїй дочці, бо ж троє діток у неї було маленьких, і ніхто з доччиних дітей не вмер. А в баби моєї вмерло аж троє синів і чоловік і від голоду, і від сухот, що надбав собі у Дніпропетровську, куди мости їздив будувати...

Так отож, чому моя баба не вірила в попів?

Ще коли дівкою була, а вона родом із Михайлівки що на Кам’янщині, пішла до своєї сестри Мартохи в гості, яка служила наймичкою у попа.

Заходить у хату, чисто, гарно, такі пахощі розходяться :

— Мартохо, що це так пахне в тебе?

— Та, курку батюшці смажу, — відказала та.

— Як курку, то ж піст нині?

Та Мартоха у відповідь лише рукою махнула.

От з тих пір і до самої смерті, а прожила вона 85 років, не вірила моя баба попам (ніколи не називала їх отцями чи батюшками).А перед смертю строго-настрого наказала дочкам і синам, щоб без попа поховали.

А жила за Божими законами, в Бога вірила і мене цьому вчила. Дівкою пішла заміж за вдівця на трьох дітей, свої десятеро народила...