Чортів млин
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Багато розмов тоді ходило про те місце. По-різному люди оповідали всякі небилиці. Але щось у цих історіях, мабуть, щось є, бо не просто так це село назвали Чортомлик — Чортів млин, як казали. Або місце там таке недобре, чи й справді завелася там нечиста сила, а от тільки помітили люди вже давно, що там щось коїться.

Якось дід Василь, брат мій молодший, як молодим був, став їздити до дівчат із села неподалеку. Працювали ми тоді цілий день, хазяйство велике було. Надвечір, як покличе мати вечеряти, полишали ми роботу, а Василь, повечерявши, сідав на велосипеда та й їхав танці до села неподалеку. Дорога, мать, мала хвилин із сорок. То, як діло було влітку, мій брат гостював у тому селі півночі, а потім додому вертався.

То ось одного разу вертається він додому в глупу ніч, десь годин близько двох. Темна ніч, хоч би місяць чи зірка яка, а то й носа свого не видно! Їде він, значить, їде, аж бачить, щось біліє попереду. Як став ближче під’їжджати, роздивився. Стоїть, мовляв, дід якийсь чудний біля дороги, весь у білому. Довга сорочка по коліна, борода біла-білесенька і сива така, і довга, як і волосся. Ну вилитий лєший, хоч і не зелений, як мається. Стоїть і не поворухнеться, а все дивиться кудись, вдивляється.

«От дивний дід, — подумав Василь, — чи то не спиться йому у ніч глуху, чи й собі до дівчат на танці ходив». Не став зупинятися, мало чи що там може бути. Їде далі, хоч і на серці щось заворушилося зле.

Проїхав, може, метрів зо триста, глядь, знову той самий дід стоїть! Дід Василь відчув недобре.

— От холера, — вилаявся крізь зуби, — от тобі і мандрівочка — рідна тіточка. Отак серед ночі до дівчат їздити. Перевернувся й упав на траву. Не знати, скільки так лежав, без пам’яті був. Та коли очі розплющив, краще не стало. Сидить він на траві у ярку невеличкому, а дідок той прямо над ним!

У діда Василя й волосся на голову заходило, то тут заспівали треті півні, й дідок той сивий як крізь землю провалився.

— Е, — затягнув дід Василь хрестячись, — та то сам чорт мене водив! Правду люди кажуть: ранок од вечора мудріший. Як не дасть бог смерті, то й чорти не візьмуть...

По-різному люди оповідають про те місце. Старі та мудрі кажуть, що був колись на тому місці млин, і завелась там якось сила нечиста. Ну, чиста чи нечиста, то сам бог тільки знає, та тільки усякому проїжджому добра там не було.

Подейкували, оселився на тому млині сам чорт і став шкоду всяку діяти та християн чесних страхати. Навіть вдень творилося там недобре, що вже й про ніч згадувати! Видко, місце лихе дуже. Вдень то у возів ламаються колеса, то перевернуться на рівному місці, то коні казяться, то мішки губляться — всяке лихо й чумакам, і людям простим. І різне тобі трапиться, аби тільки затримати люд там до ночі.

А вночі вже гуляв нечистий, так гуляв! Бувало, напустить морок на чоловіка чесного, і буде той усю ніч по колу ходити й ніяк не вибереться, аж поки ранок не настане.

Ну, то млин ще півбіди, люди його десятою дорогою обходили і хрестились при згадці. Та от за діда-прадіда ще, де чумаки й подорожні зупинитися могли. А корчмар там був лихий чоловік, очі мав завидющі та руки загребущі. загребущі. Обдурював людей чесних, де тільки міг, без бога в серці. Селяни тоді казали, що то сам диявол у людській подобі ходив, бо усіляка чортівня творилася у його дворі. А жінку мав на диво красиву — чорноброву, чорнооку, від одного погляду серце в’яне!

Та тільки баби на селі поговорювали, нібито не від бога краса її, а від нечистого все, бо надто вже очі чорні горіли полум’ям. Ходив тоді по селу слух, що, бува, розгуляється вночі, і починає у корів молоко пропадати та дітям переляк находити.

Не знаю, чи правда, чи ні, та кожний, хто хоч коня напувати зупинявся в корчмі, не міг вибратися до вечора. Чи то корчмар, бісів син, чи то жіночка його чорноока так принаджувала. А вночі пропадало добро різне у людей чесних, а самі вони, посивілі від переляку, не могли й слова вимовити. Так і тікали звідти подобру-поздорову.

Тоді хтось нібито навіть побачив, як корчмарівна очима до млина походжає або по селу без одежі ходить, чи кішкою перетворюється й висисає молоко у корів. Там і хвороби пішли, і скот якось падати почав, і неврожай находив. Довідалися тоді люди про чортові діла корчмаря із жінкою і одної ночі спалили той млин. Хотіли піти відьму чорнокосу втопити, щоб лихо людям не несла, та тільки диву далися. Корчма разом із хазяями щезла, як тільки млин зайнявся.

Так, багато води з того часу утекло, а пам’ять про діла різні залишилась. Так і назвали те село Чортомлик, Чортів млин по-нашому.