Шевченко в Мошнах
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Село Мошни з його історичними місцями добре знав великий український поет Т. Г. Шевченко. Вперше Шевченко побував у Мошнах влітку 1843 р., подорожуючи вниз по Дніпру. В селі Тарас Григорович зайшов відпочити на подвір’я Нагановського. До Шевченка підійшли селяни-кріпаки. Зав’язалася задушевна розмова. Свідком цієї розмови був Прохір Нагановський. Тарас Григорович підкликав його до себе, погладив по голівці і сказав:
— Ти будеш щасливий, синку!
На подвір’ї Нагановського Тарас Григорович Шевченко відпочивав під грушею. Це дерево збереглося і до цього часу. Тепер воно знаходиться на садибі Сергія Маринковського.
Вдруге Шевченко побував у Мошнах у липні 1860 р. Прибувши на Україну, він вирушив у придніпровські села, щоб підшукати і придбати собі садибу біля Дніпра, збудувати хатинку, обзавестися сім’єю. Спочатку він відвідав цукровий завод братів Яхненка і Симиренка, а потім відправився у село Пекарі.
В цей час Черкаський повітовий справник Табачніков дав розпорядження встановити суворий нагляд за поетом. На розшуки Тараса Григоровича виїхав мошенський пристав Добржинський. У Городищах він дізнався, що в одного службовця ночує Шевченко.
— Який Шевченко? Може, академік? — перепитав Добржинський.
— Так, академік!
Пристав схопився, як ужалений.
— От спасибі, що сказали. Я тільки що одержав розпорядження наглядати за ним. Тепер я знаю, де він є. От і покажу себе перед начальством, — додає він впівголоса, наче про себе.
Наздогнав Шевченка Добржинський у Прохорівці, коли той підходив до бувшого саду Максимовича. Заарештувавши Шевченка, Добржинський перевіз його через Дніпро у Мошни.
Привели Шевченка до панів, пани його й питають:
— Що ви тут людей бунтуєте?
Шевченко каже:
— Я нікого не бунтую, люди самі бунтуються, і я хвилююсь, бо бачу неправду, як пани людей б’ють і панщиною морять.
У Мошнах поет, чекаючи з’ясування справи, перебував на квартирі Грудзинського, гуляв у Воронцовському парку, познайомився з деякими місцевими жителями. Зокрема, крім Грудзинського і його старої матері, в листах поета згадані прізвища Дзендзеновського і Липомана.
Не знаючи, чим скінчиться вся ця історія, Тарас Григорович написав із Мошен листа Максимовичам:
«Я опинився аж у Мошнах, а чого я тут опинився, про те скажу вам, як побачимось, а на сей раз вручителю сего вручите мої вещи і гроші, і сорочку, як пошита, і бриль. Може, я ще заїду до вас, як вертатимусь у Петербург, а може й ні, я ще й сам добре не знаю. Оставайтесь здорові! Нехай вам бог помагає на все добре. На той рік може буду вашим сусідом, а поки що не забувайте щирого вашого Тараса Шевченка.»
На третій день після арешту Тарас Григорович Шевченко був доставлений в Черкаси. 26 липня 1860 р. поет знову прибув у Мошни.
По розпорядженню київського губернатора, арештованого везли до Києва. З Мошен Шевченко знову передає листа Максимовичам у Прохорівку: «По требованию начальства я завтра буду в Києві. Добре б ви зробили, якби й ви рушили в Київ... бо на Михайловій горі, не знаю, чи швидко нам доведеться бачитися? А тим часом нехай вам добре сниться. Не забувайте Тараса Шевченка. 26 июля Мошньї.
Про останнє перебування поета в Мошнах довідуємось із спогадів селянина Сави Гречухи, що записані Дмитром Косарисом:
«Саме в літнє время його посадили за грати ( Шевченка тримали в будинку, де тепер знаходиться СЮТ.) Жінки малих дітей підсилали, і я носив йому пиріжки з кислицями. Декому з нас ремінякою попало від сторожа, щоб не заглядали за грати. Багато людей йому їсти носили. Миниха носила і хотіла щось Тараса спитати, її вигнали, а я зумів передати. Від мене прийняв і подякував. Потім його повезли... на Київ. Ми малі бігли за ним, а він оглянувся та й каже:
— Великі та щасливі ростіть.
Мешканці Мошен зберегли перекази про бесіди, що їх вів великий Кобзар. Існує розповідь про те, як Тарас Шевченко, зайшовши в шинок, розмовляв з селянами, які скаржились на здирництво панів, на безвихідне становище.
— Хіба ви не знаєте, що робити? — звернувся до селян Шевченко. — Ось дайте мені жита й пшениці. Я зараз вам покажу, що треба робити.
І пояснивши, що жито — це селяни, а пшениця — пани, перемішав зерна й сказав:
— Ось що треба робити.
Цей переказ з Мошен поширився по всій Україні.