Як бог допустить, то й вовк із зубів відпустить
Народне оповідання Бойківщини

Я працював землевпорядником райвідділу сільського господарства. Визивають нас п’ятеро в грудні 1950 року в НКГБ. Старший лейтенант Пєтухов бере мене на допит і питає: — Кузь, який тут сидить у тюрмі, доказав, що давав тобі документ про товарооборот райсоюзу. Дав, аби ти дав той документ до УПА. Це правда? Я заперечив:

— Не давав він мені.

Пєтухов завів мене в суд, а там їх три сидять, суддя і ще два. Середній з них каже:

— Ти оунівцю старий, ситий. Ти не видів бандерів? Та їх сотнями ходило!

Я йому:

— Якби я їх видів, то би тут не був — висів би десь на вербі. А він каже:

— Ти би признався, якби тебе не Пєтухов протоколював. Я йому:

— Хоть би два, то я з ними нічого не маю, з бандерівцями, і нічого не признаюся.

Вони привели Кузя, і питає його Пєтухов:

— Ти давав Бендакови документ про товарооборот, аби він передав до УПА?

Він каже:

— Давав. Я йому:

— Ти п’яний комусь іншому давав. Ти мені не давав. А Пєтухов до мене:

— Тєбя нє спрашиваєм. Тоді він питає Кузя:

— Де ти йому давав: у твої хаті, у Бендака хаті чи на вулиці? А Кузь або хотів мене звільнити, або забувся та й каже:

— Я не пам’ятаю, де.

А було так: він вийшов з контори і приніс мені надвір. Я знову кажу:

— Ти п’яним комусь давав, а не давав мені.

І ніц не признався. Випущав мене Пєтухов на третій день і на дверях мені шепнув:

— За «нє знаю» нада нємного потєрпєть, а за «знаю» — в тюрмє сідєть.

Той Пєтухов ще чоловік був. А ще скажу: як Бог допустить, то вовк із зубів відпустить.