☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Як була покарана злодійка
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Жили два сусіди. Один виростив сад, а другий ні. Підріс той сад, а сусідська жінка нічми ходила його оббирати. Сусід бачив це і казав: — А, в неї діти малі, нехай бере потрохи. І мовчав, ніби не бачив і не знав того.

Ріс сад, росли й діти в обох сусідів. У сусіди, котра крала яблука, діти були старші. Виросли вони, працювали, ткали килими і гарно заробляли. А в сусіда, котрий виростив сад, діти були малі, і жив він бідніше.

А сусідка, котра вже добре жила, не відвикла ходити в чужий сад і не звернула уваги на те, що в сусіда багато гірші умовини, ніж у неї. Почала вона нічми обкрадати сад, ще не зовсім дозрівший, щоби господар не вспів обірвати. Хоч цей господар був доброзичливий, та все ж таки розсердився. І каже до жінки:

— Не можу вже цего терпіти. Піду вночі і вилізу на яблуню. Коли вона буде обривати яблука, я скочу з яблінки і вдарю її по крижах коликом. Щоб вона стала на все життя калікою і нікому не робила зла.

Жінка його просить:

— Не йди, не бий. Ми ж сусіди. Не пущу тебе. Най її сеї ночі піб’є той, хто її сотворив. Вона буде горбата ходити, а нам буде на це гірко дивитися.

Чоловік каже:

— А хіба мені не гірко дивитися на те, що вона досить усього має, а все одно нас обкрадає?

— Не йди. Ти ж у своєму житті ще нікого не бив. А коли ти таки підеш туди, я піду в сад і буду бігати й кричати, щоб вона не прийшла.

Тільки так жінка чоловіка спинила. Кинув він колика і ляг спати. Лягла й жінка.

— Най бере, коли хоче.

Рано встають вони обоє, виходять у свій сад до праці. А в сусідів рух і машина стоїть передь хати. І виводять попід плечі доньки маму. Вона була тої ночі спараліжована. І якраз стягнуло її поперек. Від осени лікували ту жінку аж до Йордана, і полегшости не було. А по Йордані пішли шукати ворожбитів. І ворожбити сказали, що нічого їй не поможе, тільки сусідське жито, котре росло в тому саді, де її спараліжувало.

Пішли вони до сусіда і просять позичити, заміняти або продати того жита, котре родилося в тому саду, щоб полегшало мамі. Сусіда сказала:

— Добре, я тобі відро жита даю, нехай мамі полегшає. І більше нехай того не робить, що дотепер робила.

І стало тій жінці легше, боліти перестало. Але хребет їй не розправлявся, хотя й жила після того ще кілька років.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Шешори, Косівського району, Івано-Франківської області 4 червня 1985 року Від А.П. Михайлюк (1928 року народження)