Як бідний чоловік грошей роздобув
Демонологічна розповідь Гуцульщини

У Ланчині поженилися двоє молодих людей. Вони були бідні, не мали нічого, лиш хатину та й трошки землі. Та й купили собі маленьку теличку. Як настала весна, займив він ту теличку на полонину, на ціле літо у Данціж (це коло Говерли). Восени виходить по ту теличку. Рано виходить під Кізли (то такі камені саморідні). Сів собі там, курить та й думає думку. У кого би позичити ґрошей? А тут приходить якийсь чоловік та й питає:

— Що ти думаєш?

— Хотів би-м ґрошей позичити, але ніхто мені не зичить. Бояться, бо я бідний.

А той чоловік каже:

— Я тобі позичу, я не буду боятися. І приносить ґроші.

— Давай, — каже, — шапку. — І насипав повну. — Аби-с за ці ґроші все постарав, що тобі потрібно: і коні, і корову, і сіна для них, і віз добрий. А через рік принеси мені ґроші на це саме місце.

Узяв він ті ґроші, пішов на ярмарок, купив коні, віз, корову. І цілу зиму фірманить кіньми. Купив сіна для коней і корови. І возить собі в Печеніжин на тартак дерево.

Перезимував він, гонить навесні корову й телицю на полонину і несе шапку ґрошей, щоб віддати. Уже договорився з бовгарем, що корову й телицю лишає на полонині. А той, що ґроші позичив, казав йому тоді: «Свиснеш три рази, і я прийду». Прийшов він на то місце, свиснув раз — нікого нема. Свиснув другий раз — нікого нема, свиснув третій раз, і прийшов чоловік. Але вже другий, не той, що був.

— Чого свищеш? — питає.

— Хочу гроші віддати. А той каже:

— Вже нема того пана, що тобі гроші позичив. Його в Шешорах грім убив. Гроші твої, іди додому.

І той вернувся з грішми додому.