Як жінку відвідував померлий чоловік
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В баби Уляни, яка жила в останній хаті на краю села, вмер чоловік Іван. Баба дуже довго горювала та плакала за своїм чоловіком. Пройшло півгоду, год, а вона все плаче та спомина Івана.

Вночі, коли Уляна лягла спати, опівночі відчинились двері в хату. На долівці була наслана солома. Чує вона, по соломі йде хтось. Вона заговорила не встаючи з кроваті, воно обізвалось. То був нечистий в подобі Івана. Посунувши Уляну, він влігся біля неї. Коли вона провела по обличчі, поняла, що воно волохате, по руці — на руках копита, по голові — роги. Уляна отетеріла од цього. Так він ходив до неї декілька днів, поки не почав її душить. Вона розказала старим людям про це. Люди їй порадили:

— Візьми в 12 часов ночі сядь на порозі, розпусти косу і насип льону в коси. Як спитає, що ти робиш, скажи: воші б’ю та їм.

Побалакала Уляна з людьми та й пішла додому. Рівно опівночі вийшла на двір, сіла коло хати, розстелила на коліна білий платок, насипала льону на платок, розплела косу і в коси насипала льону, взяла гребінець та й розчісується.

Коли дивиться: до воріт під’їхала золота карета, запряжена вогняними кіньми. З карети встає її Іван, йде в двір та й до неї говорить:

— Здорова була, Уляно!

— Здоров будь, Іване! — сказала вона до нього тремтячим голосом.

— А що ти робиш оце, Уляно? — спитав він у неї.

— А що, не бачиш, чешу коси, вибираю воші, б’ю та їм, — відповіла вона вже впевненішим голосом.

— Воші!Фу! — крикнув Іван так, що в Уляни й гребінь з рук випав.

З цим криком він закрутився на місці і так вибухнув холодним вітром, що ставні на вікнах відкрились навстіж і двері.

Після цього Іван до Уляни більше ніколи не приходив.