Як приходила відьма
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Були чоловік та й жінка. І мали двоє дітей. І та жінка заслабла і вмерла. Поховали її. А вона була відьма і зачала щоночі приходити до свого чоловіка. Чесала свої діти, купала їх. Але як вона прийде, то він такий страх має, що нічого не годен. Не говорить до неї ніц, лиш дивиться, що вона робить.

Та й так він терпів, терпів і нарешті зачав скаржитися людям, що приходить жінка і не дає йому спокою. Він не знає, що має робити. Люди його порадили:

— Як вона прийде, запитай її, чого вона приходить і що вона хоче. Він сидить у хаті, а вона приходить. Він зачав її питати:

— Ну що ти хочеш від мене? Чого ти ходиш сюди? А вона каже:

— Я нічого не хочу. Я лиш буду тобі все помагати, буду діти доглядати, лиш би ти нічого нікому не казав. Бо нас, відьмів, є дуже багато. Ми мемо мати нараду, таке відьмівське збіговище. А найстарша відьма має вилізти на церкву. На баню, на самий хрест. І з тої висоти як вона подивиться, то кілко оком завидить, тілко навкруги полями хліб не вродиться.

І вона сказала, коли те збіговище буде. А він каже:

— Та ми з голоду вивмираєм.

— Ти би, — каже, — не журився. Ти меш мати що їсти. І твої діти не будуть голодні.

А йому страшно.

— Я, — каже, — буду приходити і буду тобі помагати все робити. Рано він пішов і розказав людям, а люде його порадили, щоби пішли на цвинтар і відкопали той гріб. Так, аби ще не була дванадцята година, аби вона ще не вилетіла з гробу. І відтяти їй голову і покласти ту голову їй межи ноги. І більше вона вже приходити не буде. І так зробили. І вона більше не приходила.