Як пропало молоко
Демонологічна розповідь Бойківщини

Я мала файну корову, добру, молочну. Давала по відрови молока. Вечір видоїла корову, напоїла телятко, решту дітям дала. Рано вийшла, сідаю до корови доїти, а корова як видоєна. Може, зо сто грам натягнула. Входжу до хати й кажу до чоловіка:

— Гриню, хтось видоїв уночі нашу корову.

— Що ти, — каже, — збожеволіла? Чи ти при розумі, чи ні? Ти, — каже, — не дала корові перед доїнням їсти. Іди, я дам їсти, а ти дій, і корова дасть молоко.

Сіла доїти знов — нема, порожні дійки.

Займила дитина корову пасти — корова не паслася, лиш безперестанку рикала. Ходила й рикала. Приганяє хлопець корову додому. Вся худоба ще в полі, а він уже корову приганяє. Каже:

— Ідіть дійте, бо молоко є. З дійок капало.

Сіла доїти — молока нема. Плачучи пішла до свої мами. Плачу, що нема молока. Що робити? І приходить до мене один дідо старий. Питає мене:

— Чого ти, молодице, плачеш?

Я йому то все розказала. А він каже:

— Не плач, молодице. Я тебе пораджу, що маєш ізробити. На кого, — каже, — більше-менше думаєш, най чоловік іде вночі під її стайню. Як є солом’яна стріха, то три стебла треба врізати, а як чимось іншим стайня крита, то зі стайні, з-над дверей, треба врізати три скоблини. І камінь узяти з того місця, куди її корова ступає, як із стайні виходить. І тим підкурити корові вим’я до схід сонця. Взяти грани в миску і то на грань кидати, би пішов з того дим. Підкурити.

Вночі пішов чоловік до одної, приніс тото. Я так зробила, підкурила корову — нічого корова не дала. Сто грам молока, і все. Другої ночі пішов чоловік до другої жінки. Приніс тото, я підкурила корову до схід сонця, видоїла корову — корова дала молоко. — Але то був чарівник, той дідо, що мені казав. Він учарував дівку, що мала двадцять років. А він мав вісімдесят. І жив з нею, як з жінкою. Він потрафив такого бика, що мав п’ять років і був у колгоспі на чотирьох припонах, відв’язати, погладити, взяти за роги і на шнур та відвести на базу. А того бика так боялися, що з-за драбини годували.