Як чоловік жінку підвів
Народне оповідання Гуцульщини

Їздила я з килимами у Львівську область, у Жидачів. Та й спочатку вигнала пару літер самогонки. І котра була найперша, найліпша, тої взяла я з собою літру. Нас було дві. Пішли ми до знайомих, де ми все квартирувалися. Зійшлася там наша дуже гарна кумпанія.

Пили ми ту горівку, що вони давали. А я хотіла показатися зі своїм «спиртом». Та ще й хвалюся:

— А тепер ви мої горівки спробуєте.

Та ще й такі міни роблю, аби показати, яка моя горівка файна. А то пили одним келішком, стограмовочкою. Наливаю я свої горівки, дивлюся на них лагідними очима та й кажу:

— Отепер покуштуєте, яка в нас горівка.

І не знала я, що мій чоловік, оце сміття, що ви зараз його видите, ту мою горівку собі вилляв, а мені чистої водички всипав.

Першому я подала найстаршому начальникови. Він випив, подивився на мене та й нічого не сказав. Налляв другому. Другий випив мого «спирту» — то саме, тихо. Налляв третьому. Третій випив уже до мої товаришки. Вона випила, плеснула в долоні та й каже:

— Варваро, що ви робите?! Та це ж вода!

А я бігме заплакала зо встиду перед людьми. Я їх перепросила та й сказала, що це мій старий наробив. А вони сказали:

— Нічого, буває.

Вернулася я додому і йому тиждень їсти не варила. Сиди голодне, сміття!