Якби не той лук-часник
Демонологічна розповідь Бойківщини

Гонила дівчина худобу пасти. Підійшов до неї хлопець. В чорному одінню, з темним обличчям. Прийде від’ній, балакають, любуються обоє там, поки не жене вона худобу додому. Дає вона йому їсти свого хліба, а він каже:

— Нє, я такий хліб їсти не буду. Ти мені спечи ощипок без соли, тоді я його буду їсти.

Пригнала вона худобу і другий день пече собі ощипок сама. Спекла ощипок, жене худобу і там у поли з ним собі розмовляє. А коли прийде додому, сумує й плаче. Родичі побачили, що в доньки щось не так. Була весела, а тут ходить і плаче. Розказують родичі людям:

— Що таке може бути? Наша дівчина була така весела, а тепер куди ходить — плаче. І сама собі пече ощипок. Не солить його. І бере його з собою за худобою їсти. А люде кажуть:

— Підіть за нею, послідкуйте. Може, вона з кимось дружить і за ним банує.

Раз родичі пішли за нею, як вона гнала худобу. А назустріч їй виходить хлопець — не хлопець, а чорт. Вони виділи, що хвіст у него й ріжки. Пообнімалися вони й пішли за худобою.

Тоді вернулися родичі і зачали людей питати, що робити, би його від неї відогнати. І кажуть люде:

— Заплетіть їй в косу лук-часник і троян-зілля. А муку посоліть сіллю і свяченою водою покропіть. Вона собі спече ощипок і займе з тим худобу, а ви за нею підете слідкувати, щоб вона то не вирвала з коси або що інше не зробила.

Коли вона гнала худобу, родичі йшли позаду, аж він назустріч неї. Біжить напроти і кричить:

— Відкинь то геть, бо мене пече!

Вона обзирається, нічого коло себе не видить. А він кричить. Він кричить, а вона себе за косу вхопила. Родичі скрикнули:

— Що робиш?!

Вона стала. Тоді він обернувся від неї геть і заспівав:

Як був би мені не лук-часник

І не троян-зілля,

То я був би з дівчиною

І справив весілля. З того часу він більше до неї не появлявся.