Українська відьма
Нариси з української демонології
Упорядкування,переклад і передмова Таланчук Олени Михайлівни. Примітки Милорадовича Василя Петровича та Таланчук Олени Михайлівни.
Художнє оформлення Вишинського Ігоря Аркадійовича.
Редактор Г. В. Рогач. Художній редактор М. С. Пшінка. Технічний редактор С. І. Павлюк. Коректори Н. П. Ромашок, С. В. Гордіюк.
Київ
Веселка 1993
Відьми, русалки, упирі, домовики, чорти — ці так давно створені народною уявою дивовижні образи — не тільки матеріал для вивчення історії народу, його мови, давньої філософії. Вони й досі живуть у свідомості сучасної людини і не втрачають свого впливу на подальший розвиток українського етносу. Отже, щоб пізнати себе, духовну культуру свого народу, треба вивчати і його вірування.
Нариси з української демонології відомого українського етнографа і фольклориста є цінною історико-науковою розвідкою, цікавою не лише фахівцеві, а й широкому колу читачів.
Примітки Василя Милорадовича та Олени Таланчук
Вступне слово
Дорогий читачу!
Цього разу тобі пропонуються цікаві, але, мабуть, незвичні для тебе оповіді, невідомо ким і невідомо коли створені. Напевне можна лише стверджувати, що дуже давно. Здається, вони були завжди і ніколи ніким не придумувались, а тільки переказувалися від діда чи баби дітям та онукам, а як підростали їхні діти і мали своїх дітей та онуків, то й вони чули про чортів, відьом, домовиків і русалок.
— У народних легендах про створення світу розповідаться про те, що творили його разом Бог і Сатанаїл. Отже, споконвіку у світі існували добро і зло, світло й темрява, щастя і горе. Цієї роздвоєності, боротьби протиріч не лише в природі та суспільстві, а й у власній свідомості, у своєму внутрішньому світі людина осягнути не могла і втілила своє розуміння діалектики життя в дивовижних демонологічних образах русалок, чортів, упирів, відьом та ін. Народжені народною уявою ще до утворення державності, за часів язичництва, пережили вони гоніння християнської церкви, середньовічні спалення і випробування водою, пережили і сімдесят років атеїстичного радянського виховання, коли міфологічні легенди і перекази, замовляння та заклинання, молитви й рецепти народної медицини сприймалися як прояви дореволюційної темноти, безграмотності, забитості мас. Образи ці і досі живуть у свідомості сучасної людини.
Чому ж ці дивні створіння такі живучі? А тому, що вони є відтворенням нас самих. Уся філософія народу, його внутрішній світ знайшли відображення в народних віруваннях і усній поетичній творчості. Прагнучи розгадати таємницю своєї появи на землі і свого призначення, людство звертається до вічних цінностей. Щоб пізнати самих себе, зрозуміти теперішню духовну культуру народу, треба знати його традиції, дохристиянські вірування.
Ще в кінці минулого століття на хвилі національно-демократичного піднесення був зібраний багатий фольклорний матеріал. Частина його ще й досі не піднята з архівів, частина ж надрукована в старих виданнях, що тепер становлять бібліографічну рідкість. Одним з ентузіастів — збирачів і дослідників народного побуту та усної поетичної творчості — був відомий український фольклорист і етнограф Василь Петрович Милорадович (1846—1911), юрист за фахом. Закінчивши Харківський університет (1869), В. П. Милорадович працював мировим суддею, був санітарним попечителем у Лубенському повіті Полтавської губернії. Багато років він спостерігав народний побут на Лубенщині і зібрав велику кількість казок, пісень, замовлянь, переказів, легенд, рецептів народної медицини. Йому належать такі фундаментальні етнографічні праці, як «Снітинська старовина», «Народна медицина в Лубенському повіті Полтавської губернії», «Життя-буття лубенського селянина». Етнографічні та фольклорні записи В. П. Милорадовича відзначаються точністю, свідчать про наукову обізнаність збирача.
Неабиякий інтерес становлять і нариси В. П. Милорадовича з українськії народної демонології, які складаються з чотирьох частин: «Мерці», «Русалки», «Чорти», «Українська відьма».
Дослідник переконаний у тому, що переважна більшість демонологічних істот виникла з дохристиянських уявлень про потойбічне життя та мерців. Віра в те, що людина після смерті лише переходить в інший світ, спричинила, з одного боку, формування культу предків, вшанування покійних як охоронців роду, а з другого — природний страх перед смертю і мерцями. Так само неоднозначні й інші образи «дітей пітьми». Вони не тільки уособлюють зло, і при цьому з ними можна змагатись і перемагати їх (навіть обдурити, бо «перехитрити нечисть — не гріх»). Всупереч своїй демонологічній природі вони іноді допомагають добрим, бідним, скривдженим, чистим душею людям і помщаються скупим, ледачим, байдужим, тобто дотримуються певних принципів народної моралі.
Неоднозначний за своєю природою і найбільш поетичний міфологічний образ русалки. Її і бояться, і жаліють. Вона і чарівна, і підступна. «Як місяць зійде вночі, вони (русалки) співають чарівні пісні, а хто лиш зачує, підходить ближче. Тоді русалки заскобочують його до смерті»,— розповідає легенда. В образі русалки втілена складна психологія людини: потяг до краси, жіночої вроди, небуденних стосунків і почуттів і разом з тим — досвід реального життя з його розчаруваннями, втратами, покаранням за порушення звичних норм.
У міфологічних переказах подибуємо й особливості селянського побуту, і такий характерний для українського національного характеру гумор. Смішне — поруч із трагічним і страшним. За українськими переказами, мерці, наприклад, люблять вареники (на мертвецький великдень можна побачити, як збираються в церкві мерці, якщо затримати в роті до 12-ї години сир з вареника). Взагалі апетит у мерців непоганий, люблять вони ще й добре випити. Але найбільш комічною постаттю в українському фольклорі є, безумовно, чорт.
Демонологічні оповіді — це своєрідні художні твори, в яких вирізьблюється певний національний тип (чорта, відьми тощо). Він багатогранний і може трактуватися по-різному. В переказах та легендах відчутна своєрідна манера кожного з оповідачів, з особливостями їхнього індивідуального світосприймання і мови, яку ми повністю зберігаємо (проте з урахуванням сучасного правопису). Текст нарисів (коментар Б. Я. Милорадовича) подається в перекладі з російської мови. Упорядник вважав за потрібне залишити чисельні примітки автора, розшифрувавши скорочені назви й уточнивши по можливості рік і місце видань, на які посилається В. Милорадович.