Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські оповідання

Чорт на господарці
Демонологічна розповідь Бойківщини

Одного разу по весні не стало худобі сіна. Жінки зібралися, пішли на Чехословаччину, за границю, і там нажали трави. Перейшли наш бік і відпочивають. Прилетіло пару пташків і коло тих жінок співають та й співають. Їдна жінка каже:

— Дивіться, який то файний пташок. Їдно око, як око, а друге — червоне.

А друга каже:

— То би варто такого пташка взяти й домів. А жінки їй:

— Нащо він тобі ся здав? Нехай літає та співає.

А та взяла його до рук, подержала та й пустила. Узяли жінка траву у веретах на плечі та й несуть. А той пташок скочив та й на тоту траву їй сів, на верету.

Принесла вона траву додому, кинула до стодоли, а пташок — на під. А з того пташка зробився чорт. І вони того чорта годували. Варили йому чир, але ніколи не солили. Кілько років той чорт у них був, то не знаю.

Син тої жінки оженився. Жінка породила дитину, а через тиждень померли дитина і жінка. Ніхто не знав, чого вони померли. Оженився він з другою — так само померли жінка й дитина, як і перше. Оженився з третьою — таке саме зробилося, як і з тими двома: вродилася дитина, і померла жінка разом з дитиною. Оженився він з четвертою, але взяв таку бідну зовсім.

Тота четверта була вже груба. І пішов він до ворожки. Ворожка йому й каже:

— Коли буде жінка родити, то нехай не дома родить, а в родичів. Як далеко до родичів — най родить в сусідів, але не дома.

Так вони й зробили: вродилася дитина в сусіди, перехрестили її, і жиють собі.

Люди говорили, що там є чорт, але не всі вірили. А їдного разу мама дала мені полотна і каже:

— Іди най той тобі скроїть сподні, а я зшию.

Взяв я полотно і пішов. Входжу до сіней. Жінка з донькою мелють збіжжя на жорнах, і каже мені жінка:

— Зачекай, Василю, зараз Микола ввійде.

Я став у хаті коло порога, а по лавици так бігає чорт, як би то був підключений. Він був, сам не можу сказати який, не червоний і не зовсім чорний. Я дуже не придивлявся. А росту мав, може, півметра. Я так напудився, що не було часу й придивлятися. Обернувся коло порога та й бігом аж до свої хати. Прийшов додому, а мама питається:

— Що ти так скоро?

— Я чорта напудився, — кажу. — Не хочу ні сподень, нічого. І більше я туди не йшов сподні кроїти.

Той чоловік, що мав чорта, ходив по ворожбитах, як би ся того чорта збути. Їден ворожбит йому каже:

— Інакше ся не збудеш, хіба на друге місце хату покладеш.

Так він і зробив. Попросив собі фіри з цілого села і розбирав старі хати. Що з хати знімав, зразу на фіру клав — на землю не можна було покласти. І за раз усі фіри від’їхали, бо як другий раз та сама фіра під’їде, то чорта забере. І каже ворожбит:

— Підвалини лишай і піч лишай.

І лишив він підвалини й піч, і шопу з дровами, бо більше фір не було, аби забрати з собою дрова. Побудувався він на другім городі і жив прекрасно.

Через сім років я вернувся з Німеччини додому. Дрова в тій шопі стояли всі в купі, бо ніхто не брав, — усі боялися чорта.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області 21 липня 1994 року від В. П. Лучканича (1916 року народження)